Про те як все починалось розповідає один із засновників – президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики Тарас Володимирович Фініков

Я був представником групи, яка стверджувала, що започаткування приватного вищого навчального закладу швидше за все буде авантюрою. Я тримався консервативної думки, що сама ідея створення класичного вишу на приватних засадах при тих фінансах та організаційних ресурсах, що ми мали, і в порівнянні зі справжніми інститутами чи університетами, є нереальною. Але дискусія весни 1992-го року привела до висновку, що треба спробувати. І в травні ми відкрили Інститут економіки, управління та господарського права.

Минув рік, і 19 студентів, які першими сіли на студентську лаву в нашому Інституті, із задоволенням продовжили навчання. Влітку 1993-го і ми заходилися організовувати першу вступну справжню кампанію. І головне: стало зрозумілим, що ми – можемо! Що здатні знайти менеджерів, викладачів. організувати навчальний процес і сміливо робити наступний крок – набирати студентів, причому уже на кілька спеціальностей.

Через рік ми отримали в Міносвіти всі необхідні ліцензії та сертифікати на провадження освітньої діяльності. Я був активно включений у цю роботу, і результатом стало те, що я відкинув зневіру, повірив у партнерів і в себе – і став проректором Університету «КРОК».

А з чого саме для Вас починалася історія «КРОКу»? Як він з’явився у Вашому житті?

Зародження «КРОКу» почалося наприкінці 1980-х, коли процес під гучною назвою «перебудова» почав яскраво демонструвати занепад. Тоді ми із Сергієм Михайловичем Лаптєвим відчували: більше не можемо покладати надії на патерналістську державу, де за нас хтось думатиме, щось робитиме. Стало зрозумілим: маємо думати про себе самі і, якщо прагнемо успіху, щось створити. І для цього об’єднати наші можливості, думки, таланти. При цьому мусимо орієнтуватися на те, що нам професійно властиве. Тобто не створювати кооператив із пошиття джинсів, фірму з продажу комп’ютерів, а започаткувати власну справу у сфері освіти.

І ми започаткували те, чого в освіті бракувало або що зовсім було відсутнім. А саме – почали навчати людей організовувати бізнес, зокрема здійснювати зовнішню торгівлю. Оскільки потреба в нових знаннях, а ще більше навичках була відчутна тут і зараз, обрали форму короткотермінових інтенсивних курсів. І, як кажуть, влучили в яблучко: курси вмить стали популярними, до нас приїздили на навчання з усіх просторів тодішнього великого Союзу. Але до 1992 року така форма навчання вичерпала себе – ми тепер рекрутували слухачів лише з території України, яка стала незалежною. Відбулося п’ятикратне зменшення можливостей, ситуація радикально змінилася. І в результаті запальних дискусій прийшли до висновку: наше майбутнє – створення стаціонарних навчальних закладів.

І першим із таких став Ліцей бізнесу – із його заснуванням у 1991 році ми протестували свої здібності щодо організації повного освітнього процесу в середній школі.

А наступний крок – заснування у 1992 році Інституту економіки, управління та господарського права. Приватна освіта на початку 1990-х була ще вкрай екзотичним явищем, приватні заклади тільки почали з’являтися. Тож створення документів, програм, цілого комплексу того, що дає можливість навчати, викладати, діяти саме вищому навчальному закладові – усе було мало не щоденним відкриттям нових можливостей. Восени 1993-го почався процес першої ліцензійної експертизи, яку Інститут з успіхом пройшов і в грудні того ж року отримав дозвіл і сертифікат на право провадження освітньої діяльності.

І в цей момент стало зрозумілим, що хтось повинен займатися постійним менеджментом навчального закладу. Цю ділянку доручили мені. Я закрив усі інші свої справи і повноцінно зайнявся «КРОКом» – взявся організовувати навчальний процес.

Назвіть, будь ласка, найбільш яскраві етапи становлення «КРОКу».

Періодизація моя власна. Процес між 1992 роком і отриманням ліцензії в 1993-му – це етап появи навчального «КРОКівського» організму. Від кінця 1993-го до початку 1997-го – створення повноцінної вузівської структури, яка дала змогу навчати молодих людей від вступника до магістра. Тобто в ці роки наші перші студенти разом із нами послідовно «доростали» до рівня бакалавра, потім до рівня спеціаліста, далі – до рівня магістра. У ці роки ми отримали всі необхідні документи та ліцензії на кожний рівень.

Від 1999-го і до 2003-го – етап, коли вся структура розгорнулася в Університет. У серпні 2003 року ми отримали відповідний статус – у Міністерстві освіти затвердили Статут Університету економіки та права «КРОК». І за більшістю спеціальностей заклад у цілому отримав IV рівень акредитації.

А починаючи з 2003-го – наступний етап, який можна назвати періодом наповнення університетської структури реальним змістом. Від структури, яка мала необхідні ознаки університету, ми відтоді стали структурою, яка, власне, є університетом у загальнолюдському сприйнятті і розумінні цього слова. Університетом справжнім, з розвиненою матеріальною, навчальною, викладацькою і науковою базами, із власним почерком роботи і неординарними, такими, що вирізняють з-поміж інших приватних вишів, традиціями, стилем, результатами тощо.

Немає сумнівів, Ви любите роботу, Університет, колег, студентів. Почуття любові дає задоволення, сили до творчості, радість життя. Коли у Вас виросли крила за спиною?

Найвідчутніші в цьому сенсі 1993–1999 роки – коли я був проректором. 15 кращих років мого життя! Я вперше в житті мав щастя творити те, що мені видавалося цікавим і водночас необхідним не лише мені, а людям, державі. І творити так, як наша група засновників хотіла, як це бачила. Рідко кому таке вдається повністю. І тому не описати те відчуття щастя. Ми рухалися вперед темпами, якими вважали за потрібне і за можливе. Це було класно, ніхто нас не підганяв чи не гальмував. Ми були господарями власної цікавої і творчої справи. Звичайно, що в той час, коли ми створювали «КРОК», існувало чимало лімітуючих умов, з’являлися міністерські циркуляри щодо ліцензування, акредитації приватного вищого навчального закладу. Але!.. Свій навчальний заклад ми формували таким, яким бачили, яким спланували.

Практично за власним розумінням ми створили колектив викладачів. Ми брали на роботу тих, кого вважали потрібними, і хто, на нашу думку, був кращим. Уявіть, у «КРОК» прагнуло прийти на роботу чимало бажаючих, багатьох нам рекомендували. Але ми брали лише тих, хто відповідав ідеї нашого ВНЗ.

У приватному навчальному закладі студент – це клієнт. Навчання часто називають «наданням освітніх послуг». Як «КРОК» дотримувався балансу між потребою людей в отриманні освіти і можливістю платити за навчання?

Були різні періоди і різні ситуації. На початку 1990-х була велика кількість людей, яка хотіла потрапити в державні університети, але не могла. Тоді державні заклади брали суттєво менше студентів, ніж тепер. До того ж у суспільстві з’явився попит на спеціальності, за якими державні заклади не готували фахівців із вищою освітою. Додати до цього тогочасний розквіт корупції у вищій школі: якщо сім’я не була готова профінансувати вступ дитини до вищу, то годі було сподіватися на чесний результат іспитів.

І в цих умовах «КРОК» виявився таким, хто був відкритий саме до цих людей. Наш Інститут запропонував низку привабливих спеціальностей, оплата за навчання була офіційною, діяла система знижок за відмінне навчання. У результаті протягом десятка років ми отримували не просто дуже багато студентів, а мали дуже багато чудових вмотивованих студентів. Кращих із тих, хто в 1990-ті не вступав у державні заклади через різні причини, а здебільшого – за моральними принципами не бажав фінансувати свій вступ шляхом хабара!

Не було в нас і проблеми з добором професорсько-викладацького складу, адже становище викладачів у державних вишах було настільки непривабливим, малооплачуваним, що ми могли вибирати і запрошувати кращих – і для постійної роботи, і для читання спецкурсів. Тому це був той класний період, коли ми мали кращих студентів і викладачів з усього викладацького корпусу столиці.

Відтоді ми є і залишаємося кращими. І хоч останніми роками ситуація дещо змінилася, Університет впливає на неї, управляє нею, а не навпаки. Так, з’явилася величезна пропозиція нових спеціальностей у кожному державному і приватному закладі. І кожен державний заклад почав «полювати» на контрактників. Запровадили і нові правила вступу на підставі ЗНО, при цьому, звичайно, абітурієнти з найвищими балами обирають державні виші. Змінилася і демографічна ситуація – раніше в країні було 600 тисяч випускників, а нині їх менше 250 тисяч. І за них кілька останніх років точиться відверта «війна» вишів.

Жорстка конкуренція дала себе знати і в «КРОКу». Але до цього періоду наш Університет встиг зміцнитися, набути необхідного авторитету, напрацювати певні форми роботи з випускниками шкіл, розрісся до регіонів, запровадив дистанційні форми освіти, здобув авторитет за кордоном і завдяки цьому має чималу частку іноземних студентів та аспірантів. Нарешті «КРОК» посів настільки високі – аж до перших щаблів! – позиції у престижних рейтингах вишів, що все це обумовлює і приваблює до Університету молодь, тож кількість студентів практично не зменшується.

Тобто можна говорити про престиж Університету. З чого він складається? Чим є для «КРОКу»?

Насамперед висока якість освіти. Сьогодні вона в нашому Університеті є пристойною і достойною. Друга складова престижу – це впізнаваність. Тобто те, як сприймає заклад широкий загал. Коли люди знають про існування вишу, чули про те, як успішно будують своє життя його випускники, коли загал може згадати професорів закладу, чиї книжки він учив і читав, викладачів, яких він бачив на телеекрані або чув по радіо… У «КРОКу» з цим уже давно повний порядок.

Очевидно, що в Києві, де існувало півтора десятки лише державних вишів, а тепер їх удвічі більше, коли відкрилося та функціонує стільки ж приватних, – отримати сприйняття, знаність, відомість у суспільстві є доволі складним завданням. Очевидно, що на тлі закладів, через які проходить 40–60 тисяч студентів (університети політехнічний, імені Тараса Шевченка, імені Вадима Гетьмана тощо), щодо приватного закладу, де навчається 4–5 тисяч молодих людей, можна говорити лише про співвідношення зусиль, які вишу треба докласти до отримання престижу. У сенсі, щоб про такий заклад знали… Хочу сказати, що за останні 10 років ми стали таким закладом! На нас працює наша відомість, а не тільки чиста реклама.

Третя складова – включення закладу у закордонні мережі освіти. Тобто наявність у ньому системи міжнародних зв’язків. Коли заклад має достатню репутацію, щоб підписати договори про співпрацю чи обмін студентами з італійським чи голландським, польським чи австрійським університетом, коли в нього щосеместра з’являється певна кількість іноземних студентів, коли заклад щоразу бере участь у різних наукових міжнародних симпозіумах нарадах конференціях, коли делегує десятки своїх студентів за кордон за проектами різних обмінів – то це престиж. У нашого «КРОКу» він надзвичайно високий і стійкий!

Четверта складова престижу – це наявність такої атмосфери, яка є бажаною для кожного студента і викладача, співробітника Університету. Студент хоче прийти в заклад і якомога довше в ньому затриматись, одержуючи сучасні знання. А у викладача є можливість не лише добре виконати свої викладацькі обов’язки, а ще й мати тут друзів, колег, однодумців, із якими можна обговорити наукові, приватні, політичні, спортивні та інші теми. Тут кожен – і викладач, і студент, і навіть батьки студента – має коло людей, із якими можна придумати цікавий проект і його реалізувати, має відчуття фізичного, інтелектуального, емоційного комфорту. Для багатьох викладачів і студентів «КРОК» став місцем, де вони отримують усілякі додаткові інтелектуальні та творчі імпульси, які стимулюють до цікавого професійного життя.

Оце і є наш «КРОК» – заклад престижу, у якому все зазначене складається в одне.

Про перспективи розвитку «КРОКу». Чи можна уявити, у якому форматі Університет існуватиме ще через 25 років?

Я не зможу взяти участь у святкуванні 50-річчя «КРОКу» – це виходить за горизонт мого життєвого простору. Але що буде? Ну, ніхто не знає сьогодні, що буде з системою вищої освіти через 5 років, а тим більше 25!

Зауважу: тисяча років європейських університетів можуть стати першими і останніми в історії людства. Можливо, у найближчі два-три десятки років буде знайдена технологія, яка дасть можливість концентровані, акумульовані знання перекачувати в мозок людини певними генетичними, технічними чи іншими засобами. І тоді взагалі зникне потреба у такій формі навчання як університет, школа…

Можливо, у певній подобі університетського навчання викладатиметься лише процедура: як навчитися управляти тими знаннями, що будуть закачані в голову в абсолютно бажаній, потрібній для тої чи іншої діяльності кількості. І виникне питання: що таке система вищої освіти в тих нових умовах? І будуть інші форми, інструменти, технології освіти й інші шляхи навчання.

Тоді ближча перспектива: над чим сьогодні працює «КРОК», які спеціальності та форми навчання замислює на завтра?

У нас, засновників, постійно триває серйозна дискусія з цього приводу. Ми завжди тримаємо руку на пульсі процесів, які відбуваються в суспільстві і формують запити на освіту. Ми завжди в процесі обговорення теми: у якому напрямі наш заклад буде розвиватися. І сьогодні, у ювілейний рік, «КРОК» теж напрацьовує нові кроки.

Очевидно, що має відбутися певна ревізія спеціальностей, які не мають перспектив на українському ринку освіти та праці, і такі повинні зникнути з «освітнього меню», що пропонує Університет, щоб дати місце новим професіям.

Для кожного періоду в історії «КРОКу» існували спеціальності, які були драйверами Університету. Коли відкривались, то драйвером були спеціальності економічного і фінансового профілю. Коли розвивалися – юридичного, міжнародного права та економіки. На початку 2000-х – різноманітні міністерські програми міждисциплінарного характеру, управління проектами, інтелектуальна власність, інноваційна діяльність тощо. Останніми роками в ролі драйвера виступили комп'ютерні технології, знання про організацію безпекової діяльності. Нині визначаються драйвери на 2018-й і подальші роки.

Менеджмент Університету докладає зусилля до пошуку різноманітних споживачів знань, тобто студентів, а також тих, хто нові знання даватиме. Максимальна орієнтованість на запити ринку праці, суспільні потреби. У різні роки це відбувалося з різною активністю, а зараз набуло, як на мене, надзвичайної актуальності.

І нарешті має розпочатися низка експериментів, пов'язаних із вбудовуванням програм «КРОКу» в різні освітні мережі. Один у полі вищий навчальний заклад уже майже не воїн – такі реалії. Незабаром, на мою думку, кожен університет пропонуватиме певні цікаві навчальні модулі, які поєднуватимуться в певній міжуніверситетській мережі. Водночас бізнес-структури частину своїх коштів інвестуватимуть у розвиток практико-орієнтованих університетів. Це все буде певною єдиною системою, яка даватиме людині наближені до практичних потреб та ідеально орієнтовані на сучасний момент і дуже глибокі за змістом навчальні програми. Мабуть, майбутнє «КРОКу» – стати учасником подібної глобальної національної та міжнародної освітньої мережі.

І якщо ми почнемо серед перших включатися в такі мережі, навчимося це робити, пропонуватимемо свої модулі, то будемо ще багато років щасливо жити.