Про те як все починалось розповідає один із засновників – ректор Університету Сергій Михайлович Лаптєв

У зв’язку з ювілеєм Університету приємно робити дві речі. Згадувати, як усе починалося, бо це найкращий емоційний стан. І заглядати у майбутнє, знаючи реальні перспективи розвитку, – і це відчуття гідності та гордості.

Чимало речей, які ми проходили на етапі становлення корпорації «КРОК», пов’язані з розвитком країни в цілому та з освітою, освітніми тенденціями зокрема. Це був мій вибір – поєднати особистий розвиток і власний бізнес з освітою. Кінець 80-х і початок 90-х минулого століття для мене і партнерів став часом піднесення.

Озираючись назад, можу сказати, що поява фірми «КРОК» завдячує трьом факторам. Перший – я і мої друзі не бажали складати руки, коли все радянське почало руйнуватися. Другий – на світовій карті з’явилася держава Україна. Тоді кожен з нас визначався, чим конкретним і корисним прислужитися новій країні. Для мене, як патріота землі, де я народився, настав момент проявити себе громадянином. До того ж у час змін ми прагнули знайти свою справу і своє місце в новому житті. Третій – з’явилася можливість започаткувати власний бізнес. Це давало шанс жити гідно, заробляти кошти для себе, для незалежного життя, піклуватися про родину, виховувати і навчати дітей.

Як з’явився той потужний і авторитетний заклад, який має промовисту, можна сказати – кодову назву «КРОК»?

Крилатими, активними, корисними – такими я та мої друзі уперто прагнули залишатися в житті кінця 1980-х, хоча політичний устрій, економіка, спосіб життя, кар’єра вже почали руйнуватися і багато хто з успішних людей втрачав роботу, віру в себе, сили долати труднощі… Ми усвідомлено не опускали рук, шукали можливостей вписатися в поворот історії. Ми розуміли, що маємо не лише розвиватися далі як особистості, а й влитися в потік нових економічних та соціальних відносин. Для цього потрібна була власна справа, бізнес. Так з’явилася невеличка фірма, яка запровадила навчальні курси з підготовки підприємців нового мислення, нових стратегій і методів діяльності. Ми почали робити те, що потрібно було не лише нам особисто, а й новій країні. І в цьому, переконаний, була основа нашого успішного «виживання» в ті часи.

До речі, тоді і з’явилася назва нашої навчально-освітньої фірми – «КРОК». Це слово як мету, як спосіб дії, як механізм реалізації задумів вихопила з наших гарячих обговорень започаткованої справи Людмила Іванівна Паращенко. Еврика! А давайте назвемося «КРОКом», адже ми крокуємо в майбутнє самі і навчаємо цього наших клієнтів. Усі враз погодилися. Назва надихала – це однозначно.

Відтак ми почали «КРОКувати» впевнено і сміливо до власної долі.

Із підприємництвом нашій команді пощастило, адже об’єдналися люди, які навіть за тих часів мали про нього певні уявлення. Ми були тими амбітними «бізнесменами», які виявилися здатними реалізовувати свої інтелектуальні, творчі здібності саме у сфері освіти. Ми не просто прагнули змін, а уміли продукувати зміни.

Тема любові до роботи, своєї справи, до країни – вона звучить у ваших спогадах постійно. Одержувати від роботи задоволення – це ж наша ментальна потреба. То як це було з вами?

У більшості своїй засновники фірми «КРОК» були знайомі ще до її започаткування, дружили, довіряли один одному, знали, поважали, цінували. І розуміли: ми будемо іти далі по життю разом. Це була любов у високому розумінні – дружня, щира любов до справи і до країни. Згадаю своїх чудових партнерів: Штабовенка Віталія, який пішов із життя, Григорія Шаперштейна – першого проректора. Власне «КРОК» створювався на підвалинах любові й дружби. І відтоді – а це понад 25 років! – ми поважаємо, і цінуємо, і дякуємо один одному за цікаву роботу, за наповнене життя. Відколи ми об’єдналися в одному проекті, ніхто з нас нікого не зрадив. І це унікально!

Таке збереження добрих стосунків, поваги і базується на великій і щирій любові та дружбі між нами – засновниками «КРОКу». Ці почуття пронизують нашу роботу і сьогодні. І ми не просто підтримуємо вогонь любові. А працюємо, віддаємо сили, знання, докладаємо можливості до справи і сьогодні. І запалюємо цим почуттям великий колектив корпорації.

Наголошую: це помітно й очевидно, бо всі ми любимо роботу, любимо «КРОК» і себе в ньому.

Бізнесу без ризиків не буває, та й чимало ризиків ілюструють процес розвитку «КРОКу». Як виходили з проблем? Як їх долали зростаючи?

Наші курси були на той час унікальними! Тоді мотивація і бажання здобути нові знання та навички в суспільстві були надзвичайно високими. Ми самі й наші слухачі потребували знань про зарубіжний досвід. І ми створювали українсько-російське, українсько-польське, українсько-італійське підприємства. Вони давали свою копійку на розвиток основного модуля нашого бізнесу – навчального. Тоді створили і перший в Україні спільний з іноземним капіталом банк «Антарес». Унікальний банк… Однак усе, що ми створювали, було пов’язане з ризиком. Щось приносило результат, щось ні. Але ми навчали ризикувати наших слухачів, та й самі були в такому ж човні посеред нового економічного океану. Зі своїми штормами і піратами. Тому не все втрималося, не всі ідеї, навіть реалізовані, вижили.

А деякі ідеї та задуми реалізовуються лише зараз. Наприклад: ми вже тоді думали про бізнес- інкубатор, який створили 20 років по тому! Узагалі, ми ідеї не губили, якщо вони не реалізовувалися, то це не означало, що від потрібно відмовитися. Це для нас означало, що для втілення потрібен свій час. І він для кожної ідеї таки настає…

Якщо назву фірмі, а згодом Університету та Корпорації дала Людмила Іванівна Паращенко, то девіз наш придумав я. «Робиш – не бійся, боїшся – не роби». Є ще далі, хоча рідше звучить: «Не будеш робити – загинеш». Це, власне, і є відповідь на запитання про ризики. Неможливо не ризикувати, коли створюєш будь-що. Особливо нове. Особливо в застарілій і такій, що опирається, системі. Я про освіту…

Вам вдалося вижити у вельми ненадійні щодо правил ведення бізнесу 1990-ті. Вдається виживати тепер, коли конкуренція на ринку освітніх послуг є високою, а економічні реалії надто нестабільні. Є певні секрети?

У складних умовах виживання бізнесу в 1990-ті ми зуміли сформувати навчальний заклад таким, щоб він надалі функціонував самостійно. Під час дискусій і гарячих та відвертих суперечок ми багато чого змінили, відійшли від концепції «ми – фірма, що породжує фірми» та зосередилися на власне освіті. Університет був гілочкою на дереві нашого бізнесу, а став його стовбуром… Керівники фірм, із якими ми співпрацювали на початку створення «КРОКу», відійшли від нас, залишили собі свій бізнес. А ми зайнялися освітою і сконцентрувалися на побудові приватного, самоокупного вишу і самоокупного приватного ліцею. А згодом й інших освітніх елементів та структур. Освіта стала відтак основним і ключовим бізнес-проектом. Зауважу, що Університет перш за все був місією просвітницькою. Він існував у першу чергу тому, що фахівців, яких ми випускали, потребує молода держава, а їй ми зичили добра і процвітання.

І саме тому до сьогодні ми впевнено конкуруємо з державними та іншими вищими закладами такого ж профілю. Хоч це часом непросто. «КРОК» виживає на ринку освіти завдяки гнучкій фінансовій політиці в оплаті за навчання. Діє система знижок, бонусів, відзнак, допомог. До того ж пропонуємо чимало спеціальних навчальних програм, спеціалізацій, яких в інших закладах немає. Наприклад, економічна безпека бізнесу чи приватна детективна діяльність. Ми і надалі шукаємо запити на професії, які потрібні економіці, суспільству. Орієнтуємося і на різні вікові категорії – курси іноземних мов для молоді, так званий університет третього покоління для літніх людей. Ми надаємо можливість післядипломної освіти, здобути другу вищу, нарешті – ми маємо серйозну наукову базу для підготови аспірантів, захисту кандидатських і докторських дисертацій за профільними спеціальностями.

Одним із факторів того, що Університет «КРОК» є конкурентним закладом на ринку освіти, є моральний фактор. Про «КРОК» у суспільстві кажуть – чесний виш. Як вам це вдається?

Це наша перевага – відкритість і чесність. Ми казали: так, ви будете платити за свою освіту, ось вам контракт і кожен його пункт є непорушним. У 1990-ті навіть студенти казали: нам дешевше навчатися в приватному «КРОКу», ніж безоплатно у державному університеті. Наші принципи завжди декларувалися відкрито. І те, що будь-які спроби зловживати довірою присікалися завжди і сьогодні присікаються. Це культивується в культурі закладу.

Ми прийняли за основу позицію: букву закону не порушуємо, тож жодна перевірка нас не налякає і не може стати для нас небезпечною. Ми свою правду відстоювали у судах і вигравали, оскільки чітко діяли за законами та нормативами. Водночас ми ніколи не «вихляли хвостом», не загравали з політичними течіями. Завжди мали єдину чітку позицію: працюємо на освіту. Це часом було складно. Але ми люди сильні, усі проблеми вирішуємо, виходячи з моральних цінностей, а не грошей. Сформована корпоративна культура і принципи чесності адміністрацією підтримуються постійно. І це знають всі: і студенти, і викладачі.

«КРОК» самостійно формує власні програми навчання, унікальні, неординарні. А для цього потрібен неабиякий класний викладацький потенціал, чи не так?

Сьогодні «КРОК» готує фахівців за 23 спеціальностями на трьох факультетах. У нас 5000 студентів (із них 10% – іноземці з 40 країн), 250 викладачів, серед яких – 30 докторів наук і професорів, а також 115 кандидатів і доцентів. За кількістю викладачів із науковими знаннями ми позиціонуємося як один із кращих серед приватних вищих навчальних закладів. Наші викладачі – не лише науковці, а й майже як приватні підприємці. Можуть продукувати ідеї у сфері організації практико-орієнтованого навчання, і якщо вона втілена, то отримує прибуток.

Щоб створили надійну і якісну викладацьку команду, ми добирали кадри за особистими рекомендаціями. Вище ми говорили про значення дружби в історії Університету. Так от, багато хто приходив до нас, бо знали Лаптєва, чи Фінікова, чи Паращенко. Ми брали на роботу своїх, давали їм роботу. Кумівство було, але не в родинному сенсі, а в професійному. Тобто коли ти знаєш людину, довіряєш їй, маєш спільні інтереси, поважаєш. Не випадково ж у нас і досі працюють люди, які починали разом чверть століття тому… Це і методисти, і проректори – дехто є донині. А нинішні молоді кадри – «вирощені» в Університеті «КРОК», як то кажуть, під себе. Вони поділяють принципи роботи, служать корпоративним інтересам, кревно зацікавлені в розвитку закладу, власному зростанні.

До того ж ми завжди приваблювали хороших викладачів не стільки зарплатнею, скільки кращими умовами праці та можливостями творчості. Кращою, врешті, компанією – колективом, вмотивованими студентами. Атмосферою творення. Причетності до нового.

Про перспективи. Яким буде Університет через 25 років? Куди рухається, до чого прагне?

Ми реалісти. Рік минув, а район, місто, країна – змінилися. Лише встигай вчасно звернути на шлях, який проклала історія! І все ж про 25 років наперед? Тоді це про мрію. Із задоволенням.

Перше. Як освітньої структури в теперішньому розумінні слова, університету через чверть століття може і не бути. Звичайно, особисто мені хотілося б, щоби «КРОК» був і міг вписатися в ті нові площини освіти, які існуватимуть на той майбутній час. Переконаний: освітнє середовище стане інтернаціональним. Проте в Україні, як і в решті держав, воно матиме свої риси – національні, українські. Я категорично проти нав’язування Україні канадської, американської, фінської чи будь-якої іншої моделі побудови освіти. Хочу, щоб в основі нашої вищої освіти було те, що притаманне Україні. І при цьому – вписувалося в моделі загальносвітові. Переконаний, що лише за цих умов українські університети збережуться.

Друге. Це технології освіти, зокрема її тотальна інформатизація. Усе вказує на те, що відсутність викладача в аудиторії, у середовищі студентства стане природнім. Уже сьогодні ми бачимо: авторитет викладача як особи, що веде за собою молоду людину до світу знань, розмивається. На перший план вийшов практик, який поділиться досвідом успішного застосування знань. Дедалі активніше просуваються форми дистанційного навчання. Адже все намагається бути стандартизованим під інформаційний простір. Однак мені хотілося б, щоб авторитет майстра в Університеті залишився. Щоб цей майстер був носієм цінностей освіти, знань, творчих пошуків тощо.

Третє. Чи не зникне інтерес до бізнес-спеціальностей? Та ні, ніколи! Це основа нашого життя, основа розвитку суспільства. Бізнес є завжди. Інша справа – напрями докладання наукових і професійних зусиль. Скажімо, новими напрямами для нашого Університету є туризм, психологія. Звичайно, ми не охоплюємо всі напрями, які є на ринку праці. Але враховуємо перспективи його розвитку, запитів на професії. Іти попереду замовлення – це підприємництво в чистому вигляді. Чи не забагато юристів та економістів? Такі «страхання» не мають під собою основи. Скільки не буде таких фахівців – суспільство забере їх усіх і працевлаштує. Ми готували і готуємо і юристів, і підприємців різних профілів, і економістів. Такі люди обов’язково будуть потрібними. До того ж ці професії – розвивають особистість. І випускники можуть працювати в будь-якій галузі.

Іноді запитують, а чому тільки підприємницький профіль, ви ж університет, чому не навчаєте лінгвістики, філософії, історії. Авжеж, ніби й потрібні професії. І ми із задоволенням готуватимемо таких фахівців... Якщо знайдемо джерела фінансування. А ще маємо мрію – ще й філософські науки викладати!

Слава біжить попереду людини – є такий вислів. Якщо говорити про «КРОК», то про нього слава уже давно попереду. Його знають на особистісному рівні – випускники, батьки студентів, викладачі, їхні рідні, друзі та сусіди. І всі вони, даючи позитивний відгук про Університет, сприяють тому, що сюди вступають рідні, друзі, діти колег і сусідів…

Престиж вищих навчальних закладів в усьому світі визначається рейтингами, яким люди довіряють. Наші дослідження показують: рейтингам таки довіряють, і тому вступають до нас. Адже «КРОК» у цих рейтингах – на перших позиціях. І звичайно, протягом приблизно останніх 10 років до нас вступають за рекомендаціями наших випускників. Ми ведемо відповідну статистику, і вона показує високий відсоток – до 50. Ці два фактори дають більше абітурієнтів, ніж пряма реклама, і свідчать, що «КРОК» має високий рівень престижу.

Працевлаштування – теж престиж. Сьогодні на роботу вкрай рідко беруть за принципом «який навчальний заклад закінчив». Частіше роботодавцеві важливо, хто і наскільки апліканта знає, може порекомендувати. І тут спрацьовують наші випускники. За 25 років вони – скрізь, і процентів на 70 сприяють у працевлаштуванні наступних поколінь випускників «КРОКу». Цю статистику нам дає створений у 2005 році Центр кар’єри, який із першого курсу починає працювати зі студентами в режимі допомоги знайти практику, роботу тимчасову, роботу постійну.

Додам: престиж – це випускники, які домоглися успіху. Це високопосадовці, чиновники, керівники великих підприємств – випускники «КРОКу». Серед них – один із керівників управління Антимонопольного комітету в Києві, чотири голови правлінь банків, керівник одного зі столичних районів, представник України на будовах в Африці. Були міністри, заступники міністрів… Це престиж.

Ось усі ці фактори сприяють довірі абітурієнтів, і поки ця довіра існує – Університет почувається гідно і впевнено. Є набір – є престиж.